вівторок, 19 вересня 2017 р.

   Лепявко С. Чернігів. Історія міста.- К.:Темпора,2012.-432с.; іл.

  21 вересня Чернігів святкує День міста.  У 1943 році в день Різдва Пресвятої Богородиці  наше місто було визволено  від німецько-фашистських загарбників.    Сьогодні  українці знову боронять власну державу від зовнішнього агресора, тому події тих страшних років наповнюються новим змістом. Ми у вічному боргу перед  нашими   дідами, які  не шкодували себе і проливали кров заради нашого життя, заради нашого майбутнього. Так само, як сьогодні віддають свої життя найкращі сини та дочки нашої Батьківщини захищаючи її незалежність і цілісність. Але завжди потрібно пам’ятати,  що сучасне виростає з минулого. Давайте згадаємо події тих страшних років:  захоплення Чернігова у 1941 році та його визволення у вересні 1943 року. Події що відбувалися у місті під час  німецької окупації ми зачіпати не будемо, це - тема для окремої розмови. 

« 22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз.
   Доля Чернігова залежала від загального перебігу подій на фронті. У серпні 1941 р. велися великі битви за Смоленськ і Київ. Під Смоленськом німцям вдалося здобути важку перемогу, однак вони ніяк не могли заволодіти Києвом. Німецьке командування прийняло рішення кинути всі сили проти столиці України. Основна сила групи армій «Центр» (піхотна армія й танкова група)  розверталися від Смоленська та Гомеля на південь. Вони повинні були завдати удару радянським військам Південно-Західного фронту, які захищали Київ.
   Безпосередньо на Чернігів спрямували сили восьми німецьких дивізій. Інша група військ, у складі двох найкращих танкових корпусів, мала швидко форсувати Десну між Черніговом і Новгород-Сіверським для з’єднання з німецькими частинами, які наступали від Дніпропетровська. Німецьке командування надавало великого значення швидкому захопленню Чернігова.  Радянське командування швидко підтягувало війська до Чернігова й Десни. Так на кілька днів місто опинилось в епіцентрі однієї з найбільших битв Другої світової війни.
   Бомбардування 23-25 серпня 1941 р. стало однієї з найбільших трагедій в історії Чернігова. Її можна порівняти тільки  із руйнуванням міста монголо-татарами.  Про бомбардування Чернігова зберіглося чимало свідчень. Масштаби руйнувань були катастрофічними. Про суцільну пожежу Чернігова згадувала всі очевидці.  Жителі приміських сіл бачили нічну заграву за кілька десятків кілометрів від міста. Очевидно, крім різних типів бомб, німці застосовували особливий, так званий « килимовий» метод бомбардування. Окремі пожежі зливалися в одну, велику.  Від суцільних вибухів температура підіймалася настільки, що навіть плавилося залізо й розсипалася цегла.
  За оповідями старожилів,  після бомбардувань з центру було видно приміські ліси, тому що для ока не було жодної перепони. Німці методичним бомбардуванням винищили та зрівняли з землею центральну частину міста і промислову зону. Причинами руйнування Чернігова можна вважати намагання німців знищити тили радянських військ та не допустити створення в місті потужного укріпленого пункту для прикриття Києва й переправ через Десну.         Радянські частини півколом прикрили Чернігів, спираючись на Десну. На 5 вересня рубіж оборони міста проходив по лінії Бобровиця – Олександрівка – Півці – Новий Білоус. Німці захопили плацдарм на лівому березі Десни поблизу сіла Виблі, на річці навели понтонний міст й почали переправу. Німецька авіація повністю панувала в повітрі, за її допомогою вони продовжували наступ, взяли Количівку, Шестовицю. Місто й зосереджені довкола нього радянські війська були оточені. Зранку 9 вересня (залишки 45-ї і 62-ї стрілецьких дивізій), залишивши за собою прикриття, покинули Чернігів і рушили вздовж правого берега Десни вниз. Однак вони потрапили в пастку під Шестовицею.  В цій трагедії загинула щонайменше тисяча радянських солдат, ще кілька сотень потрапила в полон. Берег Десни був переритий чорними воронками від вибухів, усіяний тілами полеглих і розбитою технікою. Прорватися змогло лише близько 500 чоловік.
   10 вересня 1941 р. Чернігів, оборона якого тривала два тижні, опинився в руках німців.
  Розпочався період німецької окупації …
   Влітку 1943 р. Чернігів знову став прифронтовим містом – німці відступали. 26 серпня радянські війська розпочали Чернігівську – Прип’ятську наступальну операцію. Місто вдруге опинилося в зоні великої битви за Київ. У середині вересня 13-та армія генерала Пухова зайняла Ніжин і повернула на Чернігів. 28-й стрілецький корпус цієї армії, який мав у своєму складі 24 тисячі чоловік, 18 вересня вийшов до Десни. Місто обороняли три німецькі дивізії та допоміжні сили загальною чисельністю до 16 тисяч чоловік. Чернігів був останнім опорним пунктом німців перед Дніпром, тому вони планували затриматися тут надовго. Однак стало інакше.
  Вирішальні бої за місто розпочалися там, де вони закінчились у 1941р. Оволодівши Количівкою та Іванівкою, радянські війська з ходу форсували Десну нижче Чернігова, без довгої підготовки, на підручних засобах. Переправа відбувалася вночі. До ранку 19 вересня було зайнято приміські села Шестовицю й Жовинку, а 20 вересня – Києнку. За Десною радянські війська заволоділи селами Виблі та Піски, потім форсували річку  і створили плацдарм на околиці Бобровиці. З боку Снову на Чернігів наступала кавалерійська дивізія та інші частини. В ніч на 21 вересня радянські війська вийшли на річку Стрижень. Німці фактично опинилися в оточенні й поспіхом покинули місто. На ранок 21 вересня боротьба за Чернігів закінчилася. Загалом бої за нього тривали три доби силами 13-ї та 61-ї армії.
   У ці дні місто знову сильно потерпіло від бойових дій. Останніх бомбардувань місто зазнало вже після звільнення від німців. Протягом кількох днів німецькі літаки знову і знову з’являлися над Черніговом. Лише бої за Дніпро й наступ радянських військ уберегли місто від подальших руйнувань.
   За офіційними підрахунками, в Чернігові повністю або частково було зруйновано 1740 будинків, що становило 70% житлового фонду міста. Разом із громадськими та промисловими об’єктами було зруйновано понад 4 тисячі споруд, серед яких 14 шкіл, педінститут, драматичний театр, усі промислові підприємства, вокзал, мости та багато іншого.
   Рішенням уряду Чернігів включили у список міст Радянського Союзу, які найбільше постраждали під час війни. За ступенем руйнувань Чернігів посідав четверте місце в країні після Севастополя, Волгограда й Воронежа.
  Катастрофічно зменшилось населення Чернігова. Якщо наприкінці 1941р. в місті налічувалось 30 тисяч осіб, то в жовтні 1943-го – лише 11 тисяч. Частина чернігівців перебувала в евакуації, частина  - на фронті, інші – розбіглися по селах, а тисячі загинули. Є приблизні підрахунки, що німці знищили в Чернігові близько 50 тисяч чоловік і 7 тисяч забрали в Німеччину. Проте лише частина з них були чернігівцями, оскільки сюди привозили на смерть з усієї області. Тому точної цифри людських втрат міста у війні ( жертв бомбардувань, окупації та загиблих на фронтах) назвати неможливо.»





  Більш детальніше про життя нашого міста під час Другої світової війни ви можете прочитати в книзі Сергія Леп ’явка « Чернігів. Історія міста».


                                                                                          В.К. Васюк
Наше місто

Знову з-понад Валу
Місяць золотистий
Огляда квартали,
Що звелися у місті.

Виринають зорі
Мерехтять над нами.
Небо неозоре
Дихає казками.

Я дивлюсь на тебе,
А думки – мов квіти:
На землі нам треба
Ті казки творити.

Щоб дзвеніло місто
Наше сивоглаве,
Сяло променисто
І цвіло у славі.

Усміхалось ясно
До творця-людини,
Що трудом цю казку
Прикрашає й нині.
                                              
         


                                                  Рідне місто, зі святом!

                                                 Миру та процвітання!



    Зацікавлених цими виданнями запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна)


Немає коментарів:

Дописати коментар