середа, 11 жовтня 2017 р.

        Галковська Н. Козачка: Поезії .- Чернігів: РВК «Деснянська правда», 1994.-88с.


   На календарі вже жовтень… Природа, немов прагнучи продовжити своє життя, знаходить яскраві, соковиті фарби. Листя на деревах змагаються в багатстві відтінків: від скромних ніжно-жовтих до багряних і пурпурових. Настала найкрасивіша пора року, яку оспівували і продовжують оспівувати художники, композитори, поети.

Жовтню, персню
                                               золотий,
Де тебе згубила
                                            осінь:
Чи в ранкових зимних
                                               росах,
Чи у сутінках
                                              сльоти?
Ти котивсь – легка
                                                 жарина, -
По траві зів’ялій,
                                                 тоскній,-
Мов сльоза з очей
                                         Ярила
У німоті круч
                                                     дніпровських.
Загорався ти
                                             в свічадах
Зледенілої
                                  води,
І той спалах
                                          золотий
Освітив вербу
                                           на чатах.
Ти підносився
                                             з птахами
Аж до місячного
                                        брата,
Й небо сіялося
                                   радо
Золоченими
                                       дощами.
А коли крізь твоє
                                  коло
Протекли шовки –
                                           тумани, -
Квіти очі
                                        позтуляли
І осипалися
                                  кволо…
Чи у сутінках
                                сльоти,
Чи в ранкових зимних
                                 росах, -
Де тебе згубила
                                         осінь,
Жовтню, персню
                                            золотий?

   Цей чудовий вірш належить талановитій  чернігівській поетесі і письменниці Надії  Галковській. Широким колам поцінувальників прекрасного вона відома  як авторка слів знаменитої «Козачки», пісні, що облетіла всі світи, де тільки ступає нога українців.  Надія Миколаївна - Лауреат багатьох премій і конкурсів. У 2009 році за активну творчу і громадську діяльність нагороджена Орденом княгині Ольги.
    Оригінальним поглядом на світ і вмінням відтворити побачене несподіваними словами Надія Галковська вибудовує свій вимір, звертаючись до надчуттєвої суті. Що це: магія, чудо, казка, мрія, марення, уява, вигадка, загадка, спогад, пам’ять?..

Відпусти мене,
                                        княже.
Я – не бранка
                                           твоя,  -
На Полісся лечу,
                                                              наче птах без упину.
Хай мій шлях зозулиний
                                                               перекреслить стріла,
Та з вітрами
                                         і Сонцем
Попрощатися встигну.

Відпусти мене,
                                      княже.
Цих ошатних
                                    перлин
Не піднось до чола,
                                                       на волосся біляве,
Бо в очах мені світить
                                                            крізь темноту чужин
Мій купальський
                               вінець
На затишній
                               галяві.
Відпусти мене,
                               княже.
Я молю –
                                  відпусти!
Мед гірких вуст чужих,
                                                     поцілункам не збутись.
І заради любові
                                                   квітку зла не зрости,
Краще дай
                                  моїм крилам
Знову неба
                                     торкнутись.
Відпусти мене,
                                      княже…

   Слова в поезіях Надії Галковської ніби линуть з неба і лягають у рядок, як на нотний стан.

Я  - жінка,
                                           може й квітка,
До вуст твоїх
                                                    тулюся пелюстками.
Я – жінка,
                                    може й гілка,
Вербово обійму тебе
                                           руками.
Я – жінка,
                                          може й зірка,
Промінням спалахну тобі
                                       на віях.
Я – жінка,
                                             може й скрипка,
Заплачу, заспіваю
                                         й скам’янію,
Та не піду з життя твого
                                         назавжди,
Бо ж квіткою стою я
                                       перед зором,
І гілкою хитаюсь
                                    за вікном,
І зіркою злітаю
                                  серед ночі,
І скрипкою співаю
                                        Вічну Пісню.

   Музика вірна супутниця Надії Миколаївни, велика частина її душі. Крізь тонке мереживо її ліричної поезії ми постійно чуємо моління скрипки:

                                 « Пані Осене», -                                   .
                                                                   Стиха
Шепоче вільха.
« Пані Осене», -
Блимають хати
                                                                   Підсліпуваті,
         В туманному мороці
                                                                   Дихають.
      Де ж то мій Храм?
                                                                  Не знайду
          В листопадовій віхолі.
« Пані Осене…»  -
                                                                  Хилиться віть,
                                                                  А вуста мої ще
                                                                 Рожевіють,
  Та гіркою калиною
                                                                 Спіють.
            Не зірвіть, не стопчіть,
                                                                 Хай дозрію.
     Вповільненим кроком
  Все блукаю у луках,
                                                                 Минаю
                                                                 Криниці
 Потаємно-глибокі,
                                                                Не зважаю
                                                                На гуки і крики
                                                                Журавлів
                                                                В непотьмареній
                                                                Просині.
                                                               « Пані Осене», -
                                                               У напівсні
                                                               Важко зводити
                                                               Вгору повіки.
Ненароком спинилась
                                                              Над прірвою,
                                                              І в мені
                                                              Відчинились
                                                              Оті два світи,
                                                               Два безмежні оті,
                                                               Синьоокі.
                                                               « Пані Осене,
                                                               Не оступись…»

   Справжня поезія до душ різних людей доторкується різними струнами, допомагає нам розібратися зі своїми почуттями.

Я хочу бачити
                                     тебе.
Одвічним рушником
                                              хрещатим
Покірно буду
                                               припадати
До рук твоїх,
                                                         як ввійдеш в хату.
Я хочу бачити
                                  тебе.
Стрімкою ластівкою
                                         стріну,
Зелену гілку – пісню
                                        кину, -
Вертайся, милий,
                                             на Вкраїну!
Я хочу бачити
                                     тебе.
Я хочу бачити
                                  тебе.
І більш не треба вже
                                  нічого.
Щоб не блукав твій
                                          древній човен,
Світитимусь в пітьмі
                                   свічею…
Я хочу бачити
                                 тебе.
                                                           ***

…І сталася
                               зрада.
І сталася
                             зрада.
За щастя
                                      розплата,
Мов страта,
                                          мов страта.
Пішов ти
                              від мене
Ходою
                               Ясона,
Лишивши
                        безсоння,
Холодне
                                      безсоння.
І виросла
                                  в сутінках
Чорна
                      лілея,
Питаючи
                            сумно,
Чи я –
                                 не Медея?
Ні, я –
                          не Медея,
І мститись
                               не хочу.
Сідає
                               метелик
Мені на
                              сорочку.
Я факелом
                         гніву
Не буду
                         палати,
Я тихо
                        загину
Свічею
                         у хаті,
Свічею
                     у відчаї
Швидко
                              розтану,
І стану я
                            вічною –
Річкою
                      стану.
Тектиму
                              крізь тебе
Крізь літо
                               до моря,
Вмиватиму
                                 стебла,
Поїтиму
                         корінь,
Щоб більш
                                     не питалася
Жодна
                    лілея,
Чи я не
                        Медея,
Чи ж я не
                        Медея?



   Поезія Надії Галковської при всьому виході на загальноєвропейські, загальнолюдські домінанти, є не просто поезією українською, а поезією нашого Чернігівського, древнього Сіверського краю. Вона могла бути написана людиною, котра народилася й проживає в серці цієї сивої землі, в місті, де можна тихим осіннім надвечір’ям, під шелест жовтого падолисту на древньому Чернігівському Валу підійти отак-от просто до величного собору і доторкнутися долонею до стіни, яку мурували будівничі Великого князя Чернігівського Мстислава.
  В ці  чудові жовтневі дні не відмовите собі в задоволенні насолодитися витонченою поезією Надії Миколаївни Галковської.

  P.S.  Надія Миколаївна -  вірний друг нашої бібліотеки.  Як голова обласних літературних конкурсів завжди підтримує талановиту молодь нашої області,  з радістю ділиться з нею секретами своєї  майстерності.

   Зацікавлених цим виданням запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна)


Немає коментарів:

Дописати коментар