четвер, 19 жовтня 2017 р.

     Матіос М. Кулінарні фіглі [Текст] / Марія Матіос ; худож. Іванов. - Вид. 2-ге. - Львів : Піраміда, 2011. - 204, [2] с. : іл.


 
« Не має значення і нічого не важить наш вік, якщо ми в якийсь день раптово зачули в собі прискорене биття серця (це не тахікардія. Запевняю Вас). Чи Ви прищаве дівчисько, чи поважна матрона – Ви з однаковим благоговінням чекаєте, коли тектонічні порухи із надр душі збаламутять Ваш розум єдиною думкою – про НЬОГО.»

     Письменниця, звертаючись до своїх  «посестер-жінок» у розділі під назвою « Ніхто в житті не має двох щасть», пропонує детальнішу інструкцію по проведенню неймовірнішої кулінарної екскурсії для ТОГО, хто  «сьогодні в обід чи увечері переступить поріг Вашої квартири». І радить весь запал закоханої душі зосередити поки що тільки на обідньому столі.
   Перш за все сервірувати стіл необхідно таким чином, « начебто маєте сьогодні нагодувати роту голодних солдат першого року строкової служби. У Вашого дорогоцінного гостя має потемніти в очах не від блиску Ваших очей, а від розкошів запахів, незвичності й різноманітності страв, автентичність яких після апробації не підлягатиме жодному сумніву. Ваш коханчик раз і назавжди затямить (і то не із сусідських уст), що Ви не тільки не запозичуєте чужих кулінарних рецептів, але не берете в короткотермінову оренду і чужих чоловіків.
І цей самозаспокійливий цвях з його голови не виб'є ані найчорніший наклеп якогось лютого заздрісника в далекому майбутньому, ні власна миттєва підозра навіть після трьох десятків Вашого спільного життя.
Після такого обіду чи вечері у нього виникне бажання на день Ангела подарувати Вам
      харчевню,
      таверну,
      колибу,
      салон,
     ресторан Вашого імені
     або хоча би генделик під назвою
    Ексклюзив від коханої жінки
   І головне Він повинен зрозуміти: «…що так буде завжди, якщо Він буде з Вами. А може, буде навіть краще. Усе ж бо, в Його руках.»
   Всі страви повинні натякати чоловікові про потаємні думки і бажання жінки. Для цього обіду–шоу письменниця пропонує страви з дуже несподіваними назвами:
 - холодні страви:
чоловічий знак оклику (консервовані баклажани)
серце закоханого,
сліди невинності (сирний завиванець),
серце, як ружа (трояндове серце),
серце, як чайна ружа,
жовторотик,
м'ясні витребеньки (сповиванці),
відбивні звичайні,
 - гарячі страви:
начинка солодка (святкова),
нАчинка швидкісна,
таємниця капустяної спокуси,
любовний гачок,
 - солодкій стіл:
дамські пальчики (торт),
слід ангела (тістечка),
ружа жіночого серця ( тістечка),
курінь (торт),
сади Семіраміди (торт),
кучерявий амур ( торт),
мурашник (торт),
желе із кизилу,
кабачкове варення,
домашня фанта.

  Ось рецепт гарячої страви під назвою нАчинка ( дуже оригінальна страва) і поради письменниці :
«Навіть, коли б Ви були ситі, як попова жінка, а кров у Ваших жилах була голодна, як церковна миша, все одно, люба моя, Ви зобов'язані почастувати гостя бодай одною гарячою стравою.
Гаряча страва, на мій погляд, – це демонстрація повноти Вашої спільної радості і взаєморозуміння. Останній штрих до того, що Ваша душа «нафарширована» гарячістю по вінця. Ось і доведіть Йому, що це саме так.
Такий штрих додасть нАчинка.
Святкова начинка у мене більш складна, щоденна – простіша, я би сказала, швидкісна.
Як завжди, я пропоную обидва варіанти. Вибирати Вам. Звісно, в залежності від важливості Вашого гостя.
Отже, начинка солодка (святкова).
Кожна жінка, яка вважає себе господинею і прагне сердечного приятеля, може не мати черствого серця, але черству білу хлібину на кухні мати зобов'язана.

Отже, витягуйте черству (але ж не поцвілу від давності!) хлібину і замочуйте у двох літрах теплого молока, додавайте одну склянку манки. І залишайте на півдня. Окремо збийте шестеро яєдь із півкілограмом цукру, пачкою маргарину, однією склянкою олії і все це додайте у розмоклий у молоці хліб. Добре перемішайте, додайте цедру лимона, трохи кориці і згасіть одну столову ложку соди.
Як на мене, воно вже таке смачне, що можна їсти сирим. Самому можна, але не експериментувати ж Вам з першого разу на Його шлункові. Для цього у Вас попереду – ціле життя.
Отож добре змастіть холодну жаровню смальцем – і швиденько ховайте у розігріту духовку гусятницю із начинкою. Випікайте до рум'янцю. Але без фанатизму. Тобто не при 200 за Цельсієм.
Цю ж страву при бажанні Ви можете зробити швидше – і не гірше. Отож, до справи.
НАчинка швидкісна: четверо яєць збийте з півлітровою банкою цукру, додайте трохи солі, півлітри молока або кисляку, півлітрову банку білої муки (або манки). Трохи кориці, гашеної соди, пачку маргарину. І так само в духовку хвилин на 40.
Повірте на слово: Ваш гість пальчики облизуватиме. На жаль, не Ваші. Свої. Від смакоти і задоволення.
Якщо ж Ваш обранець, борони, Господи, за формами своєї фігури наближається до фігури молодого Деміса Русоса, не додавайте в начинку цукру.
Але майте на увазі, що несолодка начинка потребує гарніру. Якщо стушкувати курку чи бодай стегенця і викласти їх у тарілку зверху на начинку – то я вже не знаю, чи залишиться на цей вечір Вашим стегенцям бодай маленький шанс бути пізнаними ретельніше, ніж стегенця курячі. Направду.
Не вірите – спробуйте.»

   Звичайно, пані Марія запропонувала у своєї книзі дуже великий вибір як для одного вечора на двох, тому радить жінкам вибирати з усього цього асортименту  найбільш смачне і багатозначне.

   Зацікавлених цим виданням запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна)




пʼятниця, 13 жовтня 2017 р.

     Матіос М. Кулінарні фіглі [Текст] / Марія Матіос ; худож. Іванов. - Вид. 2-ге. - Львів : Піраміда, 2011. - 204, [2] с. : іл.

  



Любі жінки 25+, ця книга саме для нас ( бо я так само належу до цієї вікової категорії). Повірте на слово: книга від якої неможливо відірватися. Не вірите?! Ваше право – перевіряйте!
   Від цього смачного й життєрадісного читання у вас не раз тектиме слинка із підборіддя – і аж до пазухи. Ну, й на здоров’я! Насолоджуйтеся смаком українського слова і українських страв від Марії Матіос!

                           Сама письменниця  свій твір характеризує так :
                                « Ця книжка – як саме наше життя:
трагічне,
смішне,
смачне,
кольорове.
Але, як на мене, найбільш цікавим у ньому
залишається Людина і її Почуття.
Решта – вінегрет…
Якщо Ви погоджуєтеся із цією сентенцією,
запрошую Вас на храм, кажуть у моїх Розтоках.
Тобто на гостювання, на банкет.
 Бо де найкраще пізнаються люди?
Під час спілкування-чаювання-чаркування.
І де почуєш найбільше житейських історій?
Звісно, за столом. І про що найчастіше?
Про людські взаємини, звичайно, про кохання.
Не мені Вам казати, що історія будь-чийого
кохання – не завжди неповторна,
але завжди неодмінно повчальна історія
взаємозалежності однієї людини від іншої;
Це – карколомний тайнопис пристрасті,
закони якої мало коли сусідять із логікою, розумом чи спокоєм.»

    І веде Марія Матіос читача сторінками своєї книги  у ритмі і в темпі гуцулки, зробивши йому розкішне храмування.  Намагаючись зробити страви смачними, письменниця не лихословила, інгредієнтів не жаліла, не економила, не шахрувала, з важким серцем і з лихими думками не наближалася ні до письмового столу, ні до столу кухонного, майбутнього «споживача» не проклинала, не зневажала, лише до нього на «Ви» зверталася. А наприкінці ще щиро дякувала всім, хто  відчуває запах і смак її слова, та бажала смачного читання!

   Зацікавлених цим виданням запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна)


середа, 11 жовтня 2017 р.

        Галковська Н. Козачка: Поезії .- Чернігів: РВК «Деснянська правда», 1994.-88с.


   На календарі вже жовтень… Природа, немов прагнучи продовжити своє життя, знаходить яскраві, соковиті фарби. Листя на деревах змагаються в багатстві відтінків: від скромних ніжно-жовтих до багряних і пурпурових. Настала найкрасивіша пора року, яку оспівували і продовжують оспівувати художники, композитори, поети.

Жовтню, персню
                                               золотий,
Де тебе згубила
                                            осінь:
Чи в ранкових зимних
                                               росах,
Чи у сутінках
                                              сльоти?
Ти котивсь – легка
                                                 жарина, -
По траві зів’ялій,
                                                 тоскній,-
Мов сльоза з очей
                                         Ярила
У німоті круч
                                                     дніпровських.
Загорався ти
                                             в свічадах
Зледенілої
                                  води,
І той спалах
                                          золотий
Освітив вербу
                                           на чатах.
Ти підносився
                                             з птахами
Аж до місячного
                                        брата,
Й небо сіялося
                                   радо
Золоченими
                                       дощами.
А коли крізь твоє
                                  коло
Протекли шовки –
                                           тумани, -
Квіти очі
                                        позтуляли
І осипалися
                                  кволо…
Чи у сутінках
                                сльоти,
Чи в ранкових зимних
                                 росах, -
Де тебе згубила
                                         осінь,
Жовтню, персню
                                            золотий?

   Цей чудовий вірш належить талановитій  чернігівській поетесі і письменниці Надії  Галковській. Широким колам поцінувальників прекрасного вона відома  як авторка слів знаменитої «Козачки», пісні, що облетіла всі світи, де тільки ступає нога українців.  Надія Миколаївна - Лауреат багатьох премій і конкурсів. У 2009 році за активну творчу і громадську діяльність нагороджена Орденом княгині Ольги.
    Оригінальним поглядом на світ і вмінням відтворити побачене несподіваними словами Надія Галковська вибудовує свій вимір, звертаючись до надчуттєвої суті. Що це: магія, чудо, казка, мрія, марення, уява, вигадка, загадка, спогад, пам’ять?..

Відпусти мене,
                                        княже.
Я – не бранка
                                           твоя,  -
На Полісся лечу,
                                                              наче птах без упину.
Хай мій шлях зозулиний
                                                               перекреслить стріла,
Та з вітрами
                                         і Сонцем
Попрощатися встигну.

Відпусти мене,
                                      княже.
Цих ошатних
                                    перлин
Не піднось до чола,
                                                       на волосся біляве,
Бо в очах мені світить
                                                            крізь темноту чужин
Мій купальський
                               вінець
На затишній
                               галяві.
Відпусти мене,
                               княже.
Я молю –
                                  відпусти!
Мед гірких вуст чужих,
                                                     поцілункам не збутись.
І заради любові
                                                   квітку зла не зрости,
Краще дай
                                  моїм крилам
Знову неба
                                     торкнутись.
Відпусти мене,
                                      княже…

   Слова в поезіях Надії Галковської ніби линуть з неба і лягають у рядок, як на нотний стан.

Я  - жінка,
                                           може й квітка,
До вуст твоїх
                                                    тулюся пелюстками.
Я – жінка,
                                    може й гілка,
Вербово обійму тебе
                                           руками.
Я – жінка,
                                          може й зірка,
Промінням спалахну тобі
                                       на віях.
Я – жінка,
                                             може й скрипка,
Заплачу, заспіваю
                                         й скам’янію,
Та не піду з життя твого
                                         назавжди,
Бо ж квіткою стою я
                                       перед зором,
І гілкою хитаюсь
                                    за вікном,
І зіркою злітаю
                                  серед ночі,
І скрипкою співаю
                                        Вічну Пісню.

   Музика вірна супутниця Надії Миколаївни, велика частина її душі. Крізь тонке мереживо її ліричної поезії ми постійно чуємо моління скрипки:

                                 « Пані Осене», -                                   .
                                                                   Стиха
Шепоче вільха.
« Пані Осене», -
Блимають хати
                                                                   Підсліпуваті,
         В туманному мороці
                                                                   Дихають.
      Де ж то мій Храм?
                                                                  Не знайду
          В листопадовій віхолі.
« Пані Осене…»  -
                                                                  Хилиться віть,
                                                                  А вуста мої ще
                                                                 Рожевіють,
  Та гіркою калиною
                                                                 Спіють.
            Не зірвіть, не стопчіть,
                                                                 Хай дозрію.
     Вповільненим кроком
  Все блукаю у луках,
                                                                 Минаю
                                                                 Криниці
 Потаємно-глибокі,
                                                                Не зважаю
                                                                На гуки і крики
                                                                Журавлів
                                                                В непотьмареній
                                                                Просині.
                                                               « Пані Осене», -
                                                               У напівсні
                                                               Важко зводити
                                                               Вгору повіки.
Ненароком спинилась
                                                              Над прірвою,
                                                              І в мені
                                                              Відчинились
                                                              Оті два світи,
                                                               Два безмежні оті,
                                                               Синьоокі.
                                                               « Пані Осене,
                                                               Не оступись…»

   Справжня поезія до душ різних людей доторкується різними струнами, допомагає нам розібратися зі своїми почуттями.

Я хочу бачити
                                     тебе.
Одвічним рушником
                                              хрещатим
Покірно буду
                                               припадати
До рук твоїх,
                                                         як ввійдеш в хату.
Я хочу бачити
                                  тебе.
Стрімкою ластівкою
                                         стріну,
Зелену гілку – пісню
                                        кину, -
Вертайся, милий,
                                             на Вкраїну!
Я хочу бачити
                                     тебе.
Я хочу бачити
                                  тебе.
І більш не треба вже
                                  нічого.
Щоб не блукав твій
                                          древній човен,
Світитимусь в пітьмі
                                   свічею…
Я хочу бачити
                                 тебе.
                                                           ***

…І сталася
                               зрада.
І сталася
                             зрада.
За щастя
                                      розплата,
Мов страта,
                                          мов страта.
Пішов ти
                              від мене
Ходою
                               Ясона,
Лишивши
                        безсоння,
Холодне
                                      безсоння.
І виросла
                                  в сутінках
Чорна
                      лілея,
Питаючи
                            сумно,
Чи я –
                                 не Медея?
Ні, я –
                          не Медея,
І мститись
                               не хочу.
Сідає
                               метелик
Мені на
                              сорочку.
Я факелом
                         гніву
Не буду
                         палати,
Я тихо
                        загину
Свічею
                         у хаті,
Свічею
                     у відчаї
Швидко
                              розтану,
І стану я
                            вічною –
Річкою
                      стану.
Тектиму
                              крізь тебе
Крізь літо
                               до моря,
Вмиватиму
                                 стебла,
Поїтиму
                         корінь,
Щоб більш
                                     не питалася
Жодна
                    лілея,
Чи я не
                        Медея,
Чи ж я не
                        Медея?



   Поезія Надії Галковської при всьому виході на загальноєвропейські, загальнолюдські домінанти, є не просто поезією українською, а поезією нашого Чернігівського, древнього Сіверського краю. Вона могла бути написана людиною, котра народилася й проживає в серці цієї сивої землі, в місті, де можна тихим осіннім надвечір’ям, під шелест жовтого падолисту на древньому Чернігівському Валу підійти отак-от просто до величного собору і доторкнутися долонею до стіни, яку мурували будівничі Великого князя Чернігівського Мстислава.
  В ці  чудові жовтневі дні не відмовите собі в задоволенні насолодитися витонченою поезією Надії Миколаївни Галковської.

  P.S.  Надія Миколаївна -  вірний друг нашої бібліотеки.  Як голова обласних літературних конкурсів завжди підтримує талановиту молодь нашої області,  з радістю ділиться з нею секретами своєї  майстерності.

   Зацікавлених цим виданням запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна)