понеділок, 4 грудня 2017 р.

   Шмітт Е.–Е. Пан Ібрагім та квіти Корану [Текст] : [повість] / Ерік -Емманюель Шмітт ; з фр. пер. О. Борисюк. - Львів : Кальварія, 2013. - 95 с. - (Сучасна французька література).

   Феномен французького письменника Еріка-Емманюеля Шмітта полягає в глибині ідеї,  – і водночас у легкості форми, в яку ця ідея вкладена.
  Мета його творів – спровокувати  у читача думку, втягнути його до переосмислення свого світогляду. Шмітт – філософ релігії, про кожний її напрямок він говорить з таким розумінням та любов’ю, начебто  є вірянином кожного з цих світоглядів. Письменник переконаний що жоден із нас має потребу надавати сенс своєму життю, речам і явищам навколо нас, адже речі не мають значення самі по собі. Смерть, народження, хвороба – чи все це має значення саме в собі? Сенс є тільки тоді, коли людина має його на увазі. Отже, автор говорить  про духовність для того, щоби зрозуміти, який сенс вдається людині надати тим чи іншим явищам. Саме тому всі тексти, в яких ідеться про релігію, письменник назвав «Циклом Невидимого». Тому що невидиме — це сенс, який стоїть за самими явищами. Невидиме, одягнене у Видиме. Таких текстів у письменника шість: “Міларепа”  – про тибетський буддизм, “Пан Ібрагім та квіти Корану”  – про суфістський іслам, “Оскар і Рожева пані”  – про християнство, “Дитя Ноя”  – про юдаїзм, “Сумо, який не міг погрубшати” – про дзен-буддизм, і шостий, крайній – “Десять дітей, яких пані Мінґ не мала” – про конфуціанство.
   Повість "Пан Ібрагім та квіти Корану" розповідає про самотнього хлопчика на ім’я Мойсей, який  опиняється сам‑на‑сам зі світом: покинутий мамою одразу  після його народження,  та  покинутий батьком у підлітковому віці. І тільки дружба з паном Ібрагімом, арабом‑бакалійником (який не зовсім то і араб), допомогла юнакові повернути довіру до життя, зрозуміти що світ може бути іншим. І змінюється він тільки тоді, коли духовність входить в життя людини.  Тільки Бог, присутній в серці людини, звільняє її від болю, самотності і люті.  І тільки серцем, звільненим Богом з полону пристрастей, можливо навчитися прощати та любити по справжньому.
  
     Зацікавлених цим виданням запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна)


четвер, 23 листопада 2017 р.

  Хоменко В. Обереги власноруч: прикраса й захист вашого дому. Грошові мішечки, домовики, вінички, композиції [Текст] / Віра Хоменко, Галина Нікітюк. - Х. ; Білгород : Книжковий  Клуб " Клуб Сімейного дозвілля", 2010. - 94 с. : іл. ( рос. мовою)



   
Новорічні та різдвяні  свята наближуються. У нас ще є час створити  святкові прикраси та подарунки для близьких та рідних власними руками.





  Наприклад, ось таку ялинку - символ зимових свят.




 Напевно ви бачили подібні сувеніри в магазинах, але коштують вони досить дорого. З цією книгою за допомогою докладних пояснень з поетапним фотокурсом ви створити таку красуню граючись.



  Оберіг походить від слова берегти, оберігати, захищати, зберігати. Не одне тисячоліття існує перевірена часом традиція захищати і прикрашати свій будинок за допомогою оберегів. Оберіг повинен вберегти свого власника від різних негативних впливів оточуючого світу, таких як нещасні випадки, хвороби, депресії.  Якщо у вас і ваших близьких немає таких предметів, то ви їх можете зробити самостійно. Відомо, що найкращий оберіг той, що зроблений своїми руками.

   Сімейний древній оберіг - віник. Наші предки вірили, що цей господарський предмет здатний творити чудеса, не тільки очищаючи дім від сміття, але і від впливу негативної енергії.


   Основні символи, які можна використати як елементи оберегу:

Чоловік і жінка — символ духовної єдності.
Діти — символ продовження роду.
Корова — символ благополуччя.
Свиня — символ багатства.
Кішка — охоронниця дому.
Кінь — символ працьовитості.
Лелека, підкова, півень — символ щастя.
Дзвіночок, глечик — здійснення бажань.
Хата — охоронниця цінностей.
Млин — символ руху, життя.
Соняшник — символ Сонця.
Перець — чоловіча сила.
Часник, овес — проганяє нечисту силу.
Кукурудза — грошовий достаток.
Квасоля у гнізді — гроші у сім'ї.
Мак — спокій у сім'ї.
Мішок — символ достатку.
Безсмертник — молодість, довге життя.
Лікарські трави — символ міцного здоров'я.
Сорго — не пускає зло у дім.
Самшит, шипшина — краса і молодість.
Переплетення лози, рогози, рядно, коса — вірність взаємовідносин.
Бобові, злаки — символ ситності й достатку.
Щітка — чистота дому, чистота духу.
Підкова — символ добробуту і любові

  Щасливий мішечок -  поширений талісман, який допомагає залучати гроші і удачу.


   Для виготовлення мішечка  необхідно взяти невеликий клаптик червоної, зеленої або золотої тканини. Всередину  покласти всі предмети, які є символом щастя (монети, кольорові намистини, різні крупи і насіння рослин). Після цього мішечок необхідно міцно зав'язати стрічкою або ниткою. Іноді в такий мішечок кладуть магніт, він допомагає залучати до себе гроші.

   Всім відомий талісман удачі - підкова. 

   Дійсно, далеко не кожному вдавалося і раніше знайти підкову, не кажучи вже про наш час. Знахідка підкови була рідкісною і тому вважалася великою удачею. Щасливець вішав знайдену підкову над вхідними дверима, щоб удача і надалі не покидала його. Якщо ріжки підкови внизу - будинок будуть обходити сварки, хвороби, наговори. В сучасному світі автомобілів підкову на дорозі ми навряд чи знайдемо. Так що візьмемо щастя в свої руки.
    Дзвоник також є оберегом. Він здатний відвести і навіть знищити зло. Він символізує хід часу, а його звук - молитву, весілля і перемогу.


   Світло було важливою складовою зимових язичницьких свят, вогонь символізував затишок і спокій домашнього вогнища, чистоту і невинність душі і тіла. Традиція  святкування Коловороту, Зимового Сонцестояння, повороту Колеса Року від темряви до світла сьогодні майже втрачена. А в давні часи таке свято  мало назву  Йоль (колесо, поворот). Потім стародавній Йоль злився з християнським Різдвом та став синонімом його назви.
  Символ Йоля -  йольське поліно. Його прикрашали  червоними  та зеленими стрічками,  або  червоними квітами і вічнозеленими гілками. Яскраво-червоний колір символізує жіночий життєвий початок, а зелений - символ торжества життя.
Нехай зроблене вашими руками йольське поліно, як данина традиціям наших предків, стане символом вашої згуртованої сім'ї та духовної єдності.







  Зацікавлених цим виданням запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).






вівторок, 21 листопада 2017 р.

   Матіос М.В.  Приватний щоденник. Майдан. Війна... [Текст] : / Марія Матіос. - Львів : Піраміда, 2015. - 354 с.


   Укладаючи «Приватний щоденник», Марія Матіос, відома українська письменниця,  Народний депутат України VII  та  VIII скликання заріклася писати тільки про ті події, учасником чи свідком яких була сама. Достовірний «Приватний щоденник» можна читати з будь-якої сторінки. Ця книжка без стрункого сюжету – лише з деталями, які не встигли обрости великими неточностями. Вона з людьми, яких можна запитати про ці деталі, дещо уточнити і доповнити їх. Вона з подіями, які стали найновішою історією.  Марія Василівна жалкує, що не всі важливі події кінця 2013-го середини 2015-го років вона фіксувала на фото. Було багато таких моментів, коли про фотографування не могло виникнути і гадки.  При написанні цієї книги автор скористалася телефонним фотоархівом (в її телефоні – понад десять тисяч світлин)  і частково персональною фан-сторінкою на facebook. За цими фотосвідченнями Марія Василівна й відновила хронологію подій, про які йдеться у книжці. Природньо, що скрізь  вона бути не могла, але була і там, де бути не мала.
   У «Приватному щоденникові»  Марія Матіос  відтворила  виключно те, що знала напевно, тут немає жодної вигаданої події. По можливості  автор намагалась не давати оцінок чиїмось діям чи бездіяльності. Тільки констатувала.  Вона сподівається, що решту – історія розсудить і підправить.
    Марія Василівна пише про те, що ще жодна з її книжок не писалася в режимі on-line.  А якщо сказати простіше – на коліні і з коліс, без отого обов’язкового і неодмінного «просіювання» на решеті кожного слова. Може, вперше за всі часи творчості їй було  ніколи шліфувати думки і речення. Ніколи дбати про добірні фрази й афористичні висловлювання.
   Закінчуючи авторську передмову Марія Матіос зазначає:  « Жодна моя книжка не була такою точною в подіях, іменах і датах, як буде ця. І ні одна книжка не писалася так важко. Одна справа, коли ти вигадуєш, фантазуєш чи ретранслюєш чуже життя – хай навіть драматичне, трагічне, але чуже. Тут, у чітко відведеному просторі «Майдан – Війна», я пережила знову ВСЕ – може, не таке суттєве з точки зору історичної перспективи, але таке болюче для пам’яті.
     Воно пульсує у мені, як кров: люди – звуки – крики – постріли – стогони поранених – ницість тих, хто стоїть за ухваленням рішень – перекинчики-пристосуванці – благородні з благородних – мовчазні помагальники – скупі – безсердечні. Їх  можна перераховувати і перераховувати. Але я точніше не скажу, як сказав батько-лікар загиблого на війні студента-поліглота Святослава Горбенка: «На Майдані я зустрів так багато хороших людей, як не зустрів за все життя». І за ним же, за осиротілим батьком Горбенком, повторюю інші слова, ті, що стосуються воєнного часу – «загиблі підпорядковані Господу Богу».
І ще жодна моя книжка не доводила так гостро і так «наживо» просту аксіому, що Слово – цілком матеріальна субстанція. І що воно буває таким же вдячним і таким же мстивим, якими бувають люди…»


  Зацікавлених цим виданням запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна)

  Сьогодні, в День Гідності і Свободи,  згадаємо тих, хто віддав своє життя за незалежність  та цілісність  нашої   країни.  Марія    Матіос    в  своєму « Приватному щоденникові» опублікувала листа, який надійшов до неї від  матері Героя Небесної Сотні, убитого на Майдані, Прохоровського Василя Петровича (4 травня 1980 - 18 лютого 2014). Василь наш земляк, він з Бахмацького району Чернігівської області. Перед тим як читати цього листа пані Марія рекомендує випити заспокійливе, « бо в ньому кров капає з кожної букви»:

«Шановна пані Маріє!
Пробачте мені за те, що я Вас турбую. Я дякую Богу, що зустрілася з Вами. Після зустрічі з родинами загиблих я підійшла до Вас і Ви пригорнули мене до себе. Я відчула тепло Вашого серця, світлу душу, щирість. Мені так тоді захотілося заплакати. Я сама з Чернігівщини. Після зустрічі зі слідчим мені дуже захотілося до Вас написати. Я думала, що мого сина вбила снайперська куля. І мені хоч трішки приносило полегшення, що він не мучився.
Та дізнавшись правду, я не пам’ятаю, як вийшла з прокуратури. Мого сина жорстоко побили тупим предметом, вибили зуби, забій голови, грудної клітки, плеча. Потім з мисливської рушниці розстріляли. Картеч була виготовлена кустарним способом, сліпе поранення. Вистрелили в голову, груди, під лопатку – 5 разів – 6 поранень. Я знову мала шок. Єдине, що запитала – чи помер відразу.
Світить сонечко, співають пташки, радують людей квіти, та я цього не помічаю. Перед очима суцільна темрява. Кожного разу біля могили сина я прошу в нього пробачення, що не захистила, не вберегла і, даючи право на життя, дала такий короткий вік і таку гірку долю. Після загибелі сина моє життя поділилося на «До» і «Після».
         В життя «До» я була щаслива, мала двох синів соколиків, ставних, красивих, і дивлячись їм услід, я раділа, що життя прожила не даремно. Після загибелі сина життя моє зупинилося. Треба йти по життю «Після». Я роблю перший крок і падаю, піднімаюсь і знову падаю.
При думці, що я його більше не побачу, не почую, не зустріну, серце моє крається на шматки і нестерпний пекучий біль пронизує  все моє тіло. І від цього болю немає жодних ліків, тому, що цей біль зветься материнським.
Останній раз сина бачила я в листопаді місяці. Проводжаючи до автобуса й обнімаючи, я навіть і гадки не мала, що проводжаю в останній раз, прощаючись назавжди.
Коли народився Майдан, син перестав їздити додому, ходив до роботи, а після на Майдан. Носив ліки, гроші, допомагав, як міг.
Пішов у «чорний» вівторок 18 лютого на Майдан, а звідти вже на небеса. Син любив Україну понад усе. Він хотів, щоб у дітей було щасливе дитинство, щоби на випускний вечір вони вдягали свої костюми, а не з дідусевого плеча, могли навчатися там, де навчаються діти-мажори, а потім мати роботу, щоби у стареньких була забезпечена старість.
Пам’ятаю 1997 рік. У сина був випускний. Треба було купити костюм, я працювала, та гроші виплачували частинами, вистачало хіба що на хліб та на сіль. Що робити? Дідусь запропонував свій – костюм був допотопний, та ще й більшого розміру. Та син все розумів. Не сказавши ні слова – одягнув. Я його взяла під руку і ми 3 км. йшли до школи. Коли діти вийшли на сцену, я з жахом і болем дивилася на дітей, які були вдягнені в нові костюми і на свого сина. Заспокоїлася тільки тоді, коли син зняв піджачок і весело розважався зі своїми однокласниками.
В мене 10 років не було дітей, і коли Васі було 1,5 року – помирає його батько. Син за все життя не сказав слово  - «тату». Я йому була і за батька, і за матір. Через 8 років я вдруге одружилася, народила сина. Та коли сину було 6 років, помирає знову чоловік. Так я й виростила двох синів.
У 2005 році дізналася, що онкохвора. Життя зупинилося. Та стимулом у боротьбі з цією недугою були мої діти. Я пройшла через муки, болі і страждання. Вася допомагав мені ліками, возив з Києва. Він знав, що я онкохвора, що я без нього пропаду, що мені буде дуже боляче, та це його не зупинило.
Він вибрав не мене, а Україну. Прийшов з роботи, переодягнув куртку, виклав один телефон і сказав, що в разі потреби зателефонувати матері. Від сина в мне залишилася купа барахла та горбочок землі, до якого за 3 км я ходжу кожного дня. Я хвора і живу, а сина молодого, здорового немає. Тоді на випускний не було в нього костюма, а тепер їх багато, та немає сина!
На Майдан вийшли гідні люди, бо не хотіли жити в негідній країні, де при владі був диктатор, тиран, бандит та вбивця. Люди вийшли різного віку та професій. Та їх об’єднало одне бажання жити в Європейській державі.
Зараз наша країна стоїть на колінах. Країна в сльозах та чорних хустинах. Ми мусимо пройти по цьому тернистому шляху. І я вірю, що Україна буде єдиною і неподільною, квітучою і співучою, багатою і заможною. Україна, яку так любив мій син і за долю якої віддав своє квітуче молоде життя.
На його сторінці в соцмережі зафіксовано час, коли Вася востаннє туди заходив – 18 лютого, 17 год. 16 хв. І там читаю його кредо: «Рабів до раю не пускають» і тут же Довженкове: «Життя таке коротке. Поспішайте  творити добро».
Син постійно спілкувався зі мною, і на моє тривожне запитання про можливу небезпеку від його відвідин Майдану, «А якщо вб’ють, синку?» відповів:
«Мамо, жити в такій країні я не можу і ховатися за спинами я не буду». Обіцяв зателефонувати після повернення з Майдану, але так і не зателефонував… Останні слова з Майдану сказані меншому братові: «Чи Воля, чи Смерть».
Від болю втрати, від несправедливості мені хочеться кричати, вити, як вовчиці в лісі, та хто мене почує?
Такого більше ніколи не повинно бути, щоби протягнута рука однієї людини забирала життя іншої.
Сльози і прокляття матерів будуть найсильнішою зброєю проти тих, хто причетний до загибелі наших дітей, які не поряд з нами, а лежать молодими в домовинах, проти тих, чиї руки і погони в безневинній крові наших дочок та синів.
Є суд земний- є суд Божий. Від земного суду можна відкупитися, а від Божого ніколи. Він жорстокий, але чесний і справедливий. А нам, матусям, доведеться оплакувати і нести біль втрати все своє свідоме життя. «Жена найдет себе другого, а мать синочка никогда».
Я навіть гадки не маю, пані Маріє, як така щира, добра і світла жінка може працювати в тому гадючнику – який називається «Верховна Рада».
З великою шаною і повагою до Вас, мати з Чернігівщини. Хай береже нас Бог».

P.S. Час до часу спілкуючись із Світланою Миколаївною, розумію: історія її материнського енергетичного зв'язку із сином навіть по його смерті – це історія бездонної материнської любові й віри, материнської самопожертви й терпіння. Вона нічого не просить і ні на що не скаржиться. Вона тільки просить у Боженьки здоров'я, щоб мати силу ходити на могилу сина. Коли новітні варвари на двох ногах поглумилися над могилою Василя, матір осліпла від горя. Та вона вірить у кару Боженьки (каже, Василько тільки так звертався до Всевишнього – «Боженька», бо йому здавалося загрубим звертання «Бог») і у любов Боженьки, бо Він забрав її сина, як і свого сина Ісуса у 33 роки. Ця віра тримає Світлану Миколаївну на острівці життя і передає цю віру іншим.»

                                                                        С.232-235



четвер, 16 листопада 2017 р.

   Мартен-Люган А. Щасливі люди читають книжки і п’ють каву [Текст]: роман/ Аньєс Мартен-Люган; переклад з фр. Леоніда Кононовича.- Львів: Видавництво Старого Лева, 2016.-160 с.

   Цілий рік  день у день Діана, головна героїня роману французької письменниці Аньєс Мартен-Люган «Щасливі люди читають книжки і п'ють каву», шкодувала про одне – що не загинула разом зі своїм коханим чоловіком та їх маленькою донечкою в тій страшній  аварії... Вже рік, як у їхньому помешканні в Парижі панувало безгоміння. Ні музики, ні сміху, ні нескінчених балачок. Вже рік як вона нічого не чіпала в кімнаті донечки – ні зіжмаканої в кім’ях ковдри, ні розкиданих іграшок, ані  нічної сорочечки на підлозі… Втративши сенс існування вона  перестала працювати, спілкуватися, виходити з дому.
   Тоді, Фелікс, її близький друг та компаньйон по бізнесу, задумав план  спасіння Діани: жінку необхідно було вирвати з помешкання, де все так нагадувало їй про коханих людей. Злива найхитріших вивертів Фелікса розбивалися об непохитність Діани. Кульмінацією його плану були проспекти туристичних агенцій. Хватка у Фелікса була міцною, і  щоб від нього здихатися, Діана прийняла рішення покинути Париж. Вона воліла знайти такий глухий закут, де її ніхто не буде переслідувати. І вона обрала Ірландію, тому що покійний чоловік хотів податися туди на вакації. Діана заплющивши очі тицьнула пальцем навмання на мапу Ірландії і випадково обрала для свого заслання маленьке містечко, назву якого заледве було видно на мапі -  Малрані. Тут вона винайняла котедж на березі моря на декілька місяців і знову повернулась до звичайного способу життя. Не вбиралася, їла будь-що і будь-коли. Більшу частину дня спала. Розмовляла з чоловіком та донькою, дивлячись на їх світлини. Жила так, як і  раніше в Парижі, тільки без Фелікса. Очікуване полегшення не наставало. Тягар з душі не спадав. Здавалось що це ніколи не минеться, край уже, всьому край…
   Але доля розпорядилася зовсім інакше. Саме тут, в цьому глухому куті, Діана зустріла своє нове кохання. Едвард ввійшов у її життя дуже бурхливо, відносини з ним з початку нагадували воєнні дії. Але саме він повернув її до життя. Він став таким важливим для неї, майже незамінним…і вона повірила…, а може лише заколисувала себе ілюзіями про те, що Едвард зможе заповнити ту пустку, яка панувала в її душі, і вона знову зможе кохати. Але Діана не була ще до цього готова: примари з минулого ще не залишили її. А Едвард безумовно заслуговував на неподільне кохання.  І головна героїня  повернулася до Парижу, щоб перебороти себе, стати сильною, не потребувати підтримки й допомоги. І тільки  тоді напевно вона знову зможе кохати. Кохати безумовно…

   «Щасливі люди читають книжки і п'ють каву»  - це перший роман сучасної французької письменниці, психолога Аньєс Мартен-Люган. Вона надіслала рукопис роману у чотири видавництва. Із жодним з них так і не вдалося підписати контракт. Авторка опублікувала роман на сайті Amazon власним коштом. Книга дуже швидко стала популярною серед користувачів. Через деякий час велике паризьке видавництво «MichelLafon» придбало права на видання роману. Книжка вийшла у світ у 2013 році і з того часу була перекладена багатьма європейськими мовами і стала бестселером. У 2014 році вийшла друга книжка письменниці — «Щастя в моїх руках». А в 2015 році вийшло продовження роману «Щасливі люди читають книжки і п'ють каву» під назвою «Закохані в книги не сплять поодинці».


    Зацікавлених цим виданням запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна)

пʼятниця, 10 листопада 2017 р.

   Мангай М.-Л. Східні шаблони: Екзотичні образи на полотні. – М.: АРТ-РОДНИК.- 47с. (рос. мова)


 
   
«Високоповажний пане журавель». Ніде так не звертаються до цього птаха, як у Японії! Тантёдзуру (червоноголовий японський журавель) - символ надії, благополуччя і щастя.
   
Жоден вид журавля не танцює так часто і з таким захватом, як японський журавель. Що дивно, танці ці у нього зовсім не пов'язані з шлюбним періодом, як це прийнято вважати. Навіщо ж тоді він це робить? І чи може птах відчувати радість? Орнітологи вважають: так, японський журавель висловлює танцем якісь позитивні емоції. Існує, втім, і інша точка зору: танець – спосіб спілкування в зграї японських журавлів.



На танець японського журавля можна дивитися, не відриваючись, годинами. Кожен рух, кожне па цього птаха виконано з особливою величною грацією.


  Зображення танцюючого японського журавля дуже часто можна зустріти в повсякденному побуті японців  як елемент оформлення інтер’єру.
  

  І ви, шановні поціновувачі мистецтва, за допомогою книги Марії–Луїзи Мангай « Східні шаблони: Екзотичні образи на полотні»  маєте можливість створити власними руками картину «Танець журавлів», яка стане окрасою вашої оселі або офісу. За думкою автора цей символ східної мудрості принесе у ваше життя східну споглядальність, спокій, врівноваженість та особливу красу. Докладні пояснення з поетапним фотокурсом дозволять вам граючи створити унікальну річ.
                                              

   Зацікавлених цим виданням запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна)


Використано матеріал з сайту http://info-mir.com.ua/cikavi-fakti-pro-yaponskij-zhuravlya/

понеділок, 6 листопада 2017 р.

       Волонтерська муза. – Чернігів: Десна Поліграф, 2017. – 72с., 8іл.

   За сприяння Департаменту культури і туризму, національностей та релігій  Чернігівської ОДА у цьому році вийшла збірка громадянської поезії чернігівських волонтерів присвячена буремним подіям, які відбуваються в Україні, починаючи з листопада 2013 року. 
    В тилу мільйони волонтерів показали дива самоорганізації та самовідданості, врятувавши фронт та країну у найтяжчий  для неї  час.
   Чернігівський Єдиний волонтерський центр був створений у серпні 2014 р. на базі вже існуючих волонтерських груп, що працювали з грудня 2013року. Волонтери виготовляли сітки та кікімори, збирали продукти та амуніцію. Допомагали всім Чернігівським воякам та добровольцям Східного фронту, біженцям з окупованих територій. До Чернігівського Єдиного волонтерського центру входять різні люди, кожен зі своїм характером, поглядами та звичками.  Всіх  їх об’єднує патріотизм та прагнення перемоги. Всі мають свої вміння та здібності, і одне з них – поетичний дар.  На розсуд читача твори п’ятьох авторів – членів Єдиного волонтерського центру з міста Чернігова.


БАЖАН ВІТАЛІЙ ОЛЕКСАНДРОВИЧ

БОЄЦЬ НЕБЕСНОЇ СОТНІ

Я знав, що загину.
І знав, що у вічність.
Бо шов за Вкраїну,
За щастя і гідність.

Ти чуєш, мій тату?
Ви чуєте, мамо?
Я йшов захищати
Вкраїну від ката.

Я вас не покинув.
І я не загинув,
Я просто у Сотню
Небесну полинув.

Ми всі за Вкраїну,
За нашу єдину.
Щитами прикрившись,
Ішли до загину.

А небо над нами
Таке, як над вами.
З квітками, щитами
На нашім!!
Майдані!!

БОГДАНОВА МАРГАРИТА ЛЕОНІДІВНА

А НА МАЙДАНІ…

А на Майдані, як на Майдані!!!
Вітер свободи гуляє з нами.
Десь недалеко плачуть каштани,
Бо гинуть люди на тім майдані.

Тут хижий беркут…Стріля рушниця…
В’ється, стинає перепелиця.
Ось опустилась біля хлопчини…
Крилом прикрила, як мати сина.

А на Майдані, як на Майдані…
Батьки там поруч стоять з синами,
Ллють кров за волю і помирають
За Україну! Вони це знають.

За долю борються на тім Майдані
Діти, студенти і ветерани.
Летить бруківка у товстошкірих,
Щити згорають, палають шини.

В тій боротьбі на цім Майдані
Гинуть сини тих ветеранів,
Котрі боролись з фашистським кодлом
І вщент розбили їх хижі орди.

Але ж свободу всі захищають.
Майдан вирує, в огні страждає.
Та не спалити Майдан й свободу,
Бо він козацької породи.

Перемогли на цім Майдані!
Блакитно-жовтий в’ється над нами.
Тризубець гордо піднявся до неба…
Бо відчуває свою потребу.

А на Майдані, як на Майдані…
Прапор звитяги живе із нами.
Вітер свободи гуля в країні,
А Перемога, немов дівчина,

В віночку з квітів, в руках хустина…
Цвіте, мов маки, її країни.
У Перемоги з’явилися крила!
І розцвітає Вкраїна мила!


ЄРЕМЕНКО (ГУБАРЕВА)
ІРИНА МИКОЛАЇВНА

 
КРИЛА ЯНГОЛІВ (пісня)
                                                                 Небесній Сотні
                                                                  присвячується

Я помирала кожен раз,
Коли влучала куля в вас.
І біль у серці матерів
Відлунням у мене болів.

Вві сні ви залітали в дім
І залишались на ніч в нім.
А потім, зранку, на схід сонця,
Злітали чергою з віконця.

То ваші душі, мов птахи,
Шукали вічності дахи.
Молитва вам услід летіла…
Не птахів – янголів то крила…

У вирій, ген туди – до Бога,
До світла з сутінків дорога
Лежить з квітчастих рушників,
Із недокоханих років,

Із мрій нездійснених, жалю…
Не я одна Бога молю,
А всі, кому болить за долю…
Ви захистили нашу ВОЛЮ!

Героям СЛАВА! - бо вони –
ДЕРЖАВИ ВІЛЬНОЇ СИНИ!!!

ЛЕПЯВКО ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА

НЕБЕСНІЙ СОТНІ

Ви зріднились піснями й молитвами,
Поєднались серцями і душами,
Барикадно-вогненними битвами,
Коли діти ставали мужніми.

Кров’ю лицарів волю освячено,
Щоб нарешті країна розквітла.
За найвищим рахунком сплачено.
Я вклюняюсь Вам, Воїни Світла!

Вас геройства зоря не манила,
Та в пекельно-буремний час
Ви у Вічність розправили крила,
Щоб закрити від смерті нас.

ШИЛОВА ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА

ПОМИНАЛЬНА

Дай, Боже, розуму і слів,
Щоб передати всім на світі,
Як страшно й боляче душі,
Коли на смерть йдуть діти.

Слова, як сльози, падають в рядки,
Вічна вам пам'ять, дочки і сини,
Що молодих життів не пожаліли
І супостата-ворога спинили.

Схилившись низко на могили
Над Вами плаче мати Україна,
В народі пам'ять світла на віки,
Вам слава вічна, наші вояки…



   Зацікавлених цим виданням запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна)



пʼятниця, 3 листопада 2017 р.

     Крісті А. Поїзд о 4.50 з Педдінгтону. – М.: Прейскурантіздат, 1991.-176с.


   Увага! Поїзд  з Лондону до Чадмуту  відправляється  о 4.50 з третій колії. Якщо Ви поквапитесь до бібліотеки, то ще встигнете  взяти на уїк-енд чудовий роман Королеви детективу - Агати Крісті « Поїзд о 4.50 з Педдінгтону» і разом з місіс Мак-Гіллікаді під час поїздки на цьому поїзді стати свідком жахливого вбивства. А потім разом з міс Марпл провести власне розслідування, знайти тіло жінки і змусити убивцю зізнатися в скоєному.  
  Досить природньо, що  для нас зараз життя та вбивство  в англійській садибі XIX століття досить неактуальні. Але  питання в іншому - цікаво це чи ні. А це безумовно цікаво. Агата Крісті не тільки дивовижний детективний письменник,  вона ще  великий знавець людської психології. Її детективи і зараз цікаві з точки зору життєвих спостережень та здорового глузду. Подаруйте собі хвилини щастя з цікавою книгою.
  Крім того, роман 4.50 From Paddington тричі було екранізовано. Тому вечір з гарним фільмом теж підніме Вам настрій. А якщо Ви любите комп’ютерні ігри, то четвертий хіт з серії  ігор по детективам Агати Крісті «о 4:50 з Педдінгтону» саме для Вас. Пориньте в це чудове розслідування від Королеви детективів!

  P.S. В цьому романі мене особисто зацікавило одна страва, яку Люсі Айлесберроу, професіонал з домашньої праці, подавала на обід в Резерфорд-Холі, і від якої маленькі герої детективу були в захваті. Ця страва – йоркширський пудинг. Кухарі Північної Англії придумали спосіб використання жиру, який капав на піддон під час смаження  м'яса.  Це і був йоркширський пудинг - кляр, на якій капав жир( 1/3 чашки молока, 1/3 чашки борошна, 1 яйце).

  Зацікавлених цим виданням запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна).