Метерлінк, Моріс. П'єси [Текст] / М. Метерлінк ; пер. з фр. Д. Чистяк. - К. : Університетське видавництво "Пульсари", 2007. - 247 с. - (Серія "Класика"). - ISBN 978-966-8767-70-8 (серія). - ISBN 978-966-8767-71-5

   
   В фонді нашої бібліотеки є видання вибраних творів класика світової літератури, лауреата Нобелівської премії Моріса Метерлінка, якому 29 серпня 2017 року виповнилося 155 років від дня народження.

    Це видання здійснене в рамках Програми сприяння видавничій справі «СКОВОРОДА» Посольства Франції в Україні та Міністерства закордонних справ Франції. В нього увійшли найбільш знакові п’єси: « Сліпі», « Пелеас і Мелісанда», « Аріадна та Синя Борода», а також феєрія « Блакитний птах».  

   Окремим виданням вибрані й коментовані драматичні твори Моріса Метерлінка вийшли в Україні вперше.

   Переклад, передмова і коментарі здійснені Д.О. Чистяком.

В передмові він пише про автора: «Метерлінк —всесвітньо відомий драматург, поет, есеїст, перекладач, а також — природознавець-дослідник “Життя бджіл” і « Життя мурах», боксер, що б’ється навкулачки з чемпіоном світу Жоржем Карпентьє, палкий шанувальник авто- та велоспорту, містик-мешканець абатства Сен-Вандрій у Нормандії, лауреат Нобелівської премії в царині літератури 1911 року та пасічник на паризьких околицях…»

   Хоча для більшості з нас його ім’я асоціюється тільки з феєрією « Блакитний птах». 

   « Блакитний птах» - це  гімн життю, пізнанню, п’єса-підсумок, п’єса-синтез багаторічної праці, «лебедина пісня метерлінківського таланту»(Д.О. Чистяк).

  Головні герої -  діти лісоруба, братик та сестричка  Тільтіль і Мітіль відправляються в довгу дорогу на пошуки птаха щастя для хворої онуки Феї Берилюни. Разом з ними в мандри  вирушають Душі Світла, Вогню, Води,  Хліба, Цукру, Молока, Киці та Пса. Для того щоб розуміти суть  усіх речей Фея дає хлопчику чарівний зелений капелюшок з величезним Діамантом.

   На шляху до Блакитного Птаха дітям довелося подолати багато труднощів і побувати в різних місцях. На початку своїх мандрів вони відвідали померлих Бабусю та Дідуся в Країні Спомину, побачили там померлих братиків та сестриць.  Головне, що вони тут зрозуміли, що «…Мертві, яких пам’ятають, живуть так само щасливо, начеб і зовсім не вмирали…».

  Подальші пошуки Птиці щастя приводять дітей до Палацу Ночі, де в самій дальній печері серед  блакитних птахів сну вона ховає того єдиного Блакитного Птаха, який здатний знести денне світло. За допомогою цього Птаха Людина зможе розгадати всі таємниці Ночі. Разом з Кіцею Тілетою ( яка символізує демонічну складову людської природи) Ніч намагається перешкодити Тільтілю і Мітіль відволікаючи їхню увагу Таємницями інших печер. Її головна мета – настрахати дітей.  Тільтіль відважно відчиняє двері одні за одними: Примари, Хвороби, Війни, Темні Духи і Страхіття… Але Ніч  - це ні тільки страшні Жахи і Лиха, але і краса: Зірки, Блукай-вогні, Нічні Запахи, Світлячки, прозора Роса і Солов’їні співи… І невимовний безмежний найнеймовірніший місячний сад – сад мрій у нічному світінні, серед зірок і планет, де Господиня цього Палацу і ховає свого Блакитного Птаха.  Але шлях до щастя — довгий і важкий, істину здобувати нелегко. А саме це -  Істину і Щастя символізує Блакитний Птах. Побороти страх перед невідомим ще не означає забезпечити успіх у досягненні мети.

   Переховують у  Лісі свого Блакитного Птаха  душі дерев та тварин, який один-єдиний знає їх таємницю. Люди заподіяли багато страждань рослинному та тваринному світу, тому вони тут небажані гості. І тільки Діамант рятує мандрівників від розправи, повертаючи душі дерев та тварин назад у Морок та Мовчання.

  В пошуках Блакитного Птаха  герої потрапляють до чарівних садів, де під наглядом Долі мешкають усі Людські Радощі й Блаженства. Пізнання їх — це пізнання самого себе.

   Щоб осягнути істину, потрібно не піддаватися спокусі Блаженств, які можуть зашкодити пізнанню істини, зробити неможливим справжнє щастя. Це Блаженство Бути Багатим, Блаженство Володіти, Блаженство Вдоволеного Честолюбства, Блаженство Пити Коли Вже Не Відчуваєш Спраги, Блаженство Їсти Коли Не Відчуваєш Голоду, Блаженство Нічого Не Знати, Блаженство Нічого Не Розуміти, Блаженство Нічого Не Робити, Блаженство Спати Більше Аніж Потрібно, Заливний Регіт. Основне життєве кредо цих Блаженств озвучило Найтовстіше Блаженство, Блаженство Бути Багатим: « Ото тільки й роботи – нічого не робити…Жодної вільної хвилиночки…Весь час їмо, п’ємо, спимо. Суцільні клопоти…» Рятуючись від них, Тільтіль повертає Діамант, і перед нами постає символічна сцена: усі ці Блаженства шукають порятунку в печері Нещасть — там, куди попадає людина, яка їм поклоняється.

    Але, крім примарних Блаженств, живуть у світі й істинні Блаженства, які треба навчитися бачити і відчувати. Так, діти познайомилися з Блаженствами, які живуть в їхньому домі: Блаженство Доброго Здоров’я, блаженство Чистого Повітря, Блаженство Любити Батьків, на яке ніколи не зважають, Блаженство Блакитного Неба, Лісове Блаженство, Блаженство Сонячних Днів, Блаженство Весни, Блаженство Вечірніх Заграв, Блаженство Бачити Схід Зірок, Блаженство Дощу, Блаженство Зимового Вогнища… « У кожному домі, де вміють бачити, свято щодня..»

  А Великі Радощі!.. Радість Бути Справедливим, Радість Бути Добрим, Радість Виконаної Праці, Радість Мислити, Радість Розуміти, Радість Бачити Прекрасне, Радість Материнської Любові…

  Подальші пошуки наших героїв приводять до царства Майбуття, де знаходяться ще ненароджені діти. Ту вони зустрічають і свого майбутнього братика, знайомляться з душами майбутніх геніїв та злодіїв, тому що на Землі продовжується процес пізнання Добра і Зла.

 В останній картині п'єси драматург підкреслює зв'язок казкових ідеалів з повсякденним життям. Сусідка нагадує Тільтілю і Мітіль Фею Берилюну, її онука — Душу Світла. Знаходиться і Блакитний Птах, але не в казці, а в себе в домі: це горлиця, яка живе у клітці.

  Сама по собі вона не приносить щастя, але, коли Тільтіль віддає птаха сусідчиній онуці, та, ощасливлена, одужує. Але наприкінці твору птах виривається й відлітає.

   Д.О. Чистяк в передмові підводить підсумок: «…щастя, за Метерлінком, - у безперестанному пошуку Істини…Тільки у вічному наближенні до неї, в осягненні сутнісних сил «я» - сенс людського життя».

    Пагутяк Г. Гірки землі. - Вінниця: Теза,2016.- 
224 с.

 Непростий твір…Створені письменницею образи дуже символічні. Це історія про нас з вами, про наше життя-буття.

  Молода заробітчанка Ліля приїхала з Італії до рідного Борислава щоб провести пару тижнів у родинному колі. Але вже наступного дня вона розуміє що відвикла від дому. Рідним теж було б краще якби вона сиділа в Італії і дзвонила раз на місяць, щоб повідомити, що вона здорова і має роботу. За  гроші, які  невільницькою працею заробляла Ліля з сімнадцяті років на чужині,  купили братові диплом, зробили євроремонт. Рідні і далі потребують її грошей, щоб все було не гірше від інших.  І нікого в світі не цікавить, що відбувається з душею дівчини, чим приходиться платити за матеріальні статки родини. Чи жива в неї ще душа, чи це просто  тіло дівчини пересувається через кордони, бо воно віднайшло спосіб відгородитися від жахливої дійсності. І цей порятунок – сон, в який би вона хотіла впасти і ніколи не прокинутися, не знаючи що вона вже померла. Ні жива, ні мертва.

 В такому ж самому стані знаходиться і рідне місто Лілі – Борислав, бувша Галицька Каліфорнія. Місто, в якому не знайшлося місця для неї. Ні роботи, тому що всі заводи закриті і зруйновані.  Ні  можливості створити власну сім’ю,  тому що  нема в Бориславі місця дівчинам, які були на заробітках на чужині.

  Для Лілі є лише один фізичний вихід – повернутись до Італії, пірнувши в освітлений тунель дороги, і виринути з нього з болем у спині й затерплими ногами.

  Але її вже це не влаштовує, шкарлупка її терпіння вже тріснула. Вона хоче отримати від Бога якийсь знак-пораду, що їй робити далі. За жанром цей твір - містерія,  тому обов’язково повинен з’явитися інший світ, який називають паралельним.

   Змучена душа дівчини шукає порятунку і прихистку. Її серце б’ється   так, що Бог чує тільки його биття у пульсуючої темряві нічного Борислава. І Небо наповнює її силою, яка обертається у неї в гнів, а не радість. Цю силу вона може спрямувати  на те, що допровадило її до люті, водночас було усім, що вона мала: роботою, домом, стосунками з людьми. Власне вона була не проти, аби сила її матеріалізувалась, вийшла з берегів, бо це принесло б їй полегкість. Гнів має велику силу… Ліля ненавидить Борислав, який виштовхнув її зі свого лона, їй під силу розірвати місто на шматки, зробити його безплідною пустелею.

   І вона таки побачить своє рідне місто мертвим, свою рідну землю після Апокаліпсису.  Сутінки, безчасся... І в цьому примарному світі є можливість створити вільне життя під новим небом. Містерія творіння починається заново. І можна побудувати новий світ, а можна повернутися до старого. Це питання вибору. Бо справедливість можна відновити, а от побудувати справедливій світ значно важче. Ні Італія, ні Іспанія не прийдуть сюди. І цісареві Україна десь, тут він окупант.  Тож доброї поради не дасть. Хоча дуже хочеться до  чогось приєднатися. Але чи може зневірена душа приєднатися до світу живих, який існує поруч?..

 Одним словом, містерія… Кожен трактує так, як він розуміє. Прочитайте, рекомендую.