Пагутяк Г. Гірки землі. - Вінниця: Теза,2016.- 
224 с.

 Непростий твір…Створені письменницею образи дуже символічні. Це історія про нас з вами, про наше життя-буття.

  Молода заробітчанка Ліля приїхала з Італії до рідного Борислава щоб провести пару тижнів у родинному колі. Але вже наступного дня вона розуміє що відвикла від дому. Рідним теж було б краще якби вона сиділа в Італії і дзвонила раз на місяць, щоб повідомити, що вона здорова і має роботу. За  гроші, які  невільницькою працею заробляла Ліля з сімнадцяті років на чужині,  купили братові диплом, зробили євроремонт. Рідні і далі потребують її грошей, щоб все було не гірше від інших.  І нікого в світі не цікавить, що відбувається з душею дівчини, чим приходиться платити за матеріальні статки родини. Чи жива в неї ще душа, чи це просто  тіло дівчини пересувається через кордони, бо воно віднайшло спосіб відгородитися від жахливої дійсності. І цей порятунок – сон, в який би вона хотіла впасти і ніколи не прокинутися, не знаючи що вона вже померла. Ні жива, ні мертва.

 В такому ж самому стані знаходиться і рідне місто Лілі – Борислав, бувша Галицька Каліфорнія. Місто, в якому не знайшлося місця для неї. Ні роботи, тому що всі заводи закриті і зруйновані.  Ні  можливості створити власну сім’ю,  тому що  нема в Бориславі місця дівчинам, які були на заробітках на чужині.

  Для Лілі є лише один фізичний вихід – повернутись до Італії, пірнувши в освітлений тунель дороги, і виринути з нього з болем у спині й затерплими ногами.

  Але її вже це не влаштовує, шкарлупка її терпіння вже тріснула. Вона хоче отримати від Бога якийсь знак-пораду, що їй робити далі. За жанром цей твір - містерія,  тому обов’язково повинен з’явитися інший світ, який називають паралельним.

   Змучена душа дівчини шукає порятунку і прихистку. Її серце б’ється   так, що Бог чує тільки його биття у пульсуючої темряві нічного Борислава. І Небо наповнює її силою, яка обертається у неї в гнів, а не радість. Цю силу вона може спрямувати  на те, що допровадило її до люті, водночас було усім, що вона мала: роботою, домом, стосунками з людьми. Власне вона була не проти, аби сила її матеріалізувалась, вийшла з берегів, бо це принесло б їй полегкість. Гнів має велику силу… Ліля ненавидить Борислав, який виштовхнув її зі свого лона, їй під силу розірвати місто на шматки, зробити його безплідною пустелею.

   І вона таки побачить своє рідне місто мертвим, свою рідну землю після Апокаліпсису.  Сутінки, безчасся... І в цьому примарному світі є можливість створити вільне життя під новим небом. Містерія творіння починається заново. І можна побудувати новий світ, а можна повернутися до старого. Це питання вибору. Бо справедливість можна відновити, а от побудувати справедливій світ значно важче. Ні Італія, ні Іспанія не прийдуть сюди. І цісареві Україна десь, тут він окупант.  Тож доброї поради не дасть. Хоча дуже хочеться до  чогось приєднатися. Але чи може зневірена душа приєднатися до світу живих, який існує поруч?..

 Одним словом, містерія… Кожен трактує так, як він розуміє. Прочитайте, рекомендую.