Тисяча журавлів: Антологія японської класичної літератури VІІІ –ХІХ ст./Перек. з яп.- СПб: Азбука-класика,2005.-992с. (рос. мова)

  Продовжуємо знайомиться з японською поезією. Минулого разу ми зупинялися на творчості дзен-буддійського ченця, філософа і каліграфа Рьокана. До доби Едо відноситься і творчість Мацуо́ Басьо́ (1644 — 28 листопада, 1694) - найвеличнішого майстра коротких та чітких хайку( хокку).

  Національний поет Басьо посів в історії японської літератури таке ж почесне місце, як Петрарка в Італії. Він створив по-справжньому нову поезію, наділивши її немеркнучою красою, глибиною думки та почуттів.

  Мацуо Басьо народився в 1644 році в м. Уено провінції Іґа, в родині небагатого самурая Мацуо Йодзаемона. Окрім Басьо родина мала ще п’ятеро  дітей. Майбутній поет при народженні отримав ім'я Кінсаку, яке згідно із японською традицією неодноразово змінювалось (Хансіті, Тоситіро, Тюемон, Дзинсітіро).

  Мацуо Йодзаемона був освіченою людиною. І в мирний час разом зі своїм старшим сином викладав каліграфію при дворах більш забезпечених самураїв.   Тому майбутній поет мав можливість отримати якісну домашню освіту. Він вивчав китайську та японську класичну літературу та каліграфію.

   У 1653 році малий Мацуо став служкою Тодо Йосітада. Він проводив багато часу зі своїм господарем, старшим за нього всього на два роки. Хлопці швидко подружилися і разом захоплювались поезією. Йоситада мав можливість навчатися у найкращих вчителів та поетів того часу й своїми знаннями він охоче ділився з другом.

  Дзінсітіро разом зі своїм господарем зазвичай практикувалися у віршуванні, складаючи модні  того часу ренґа. Юнаків запримітив місцевий поет Огіно Ансей та видав у 1662 році кілька їх творів. Це була перша публікація Басьо. Саме тоді він і взяв собі літературне ім'я Мунефуса.

   Через рiк Йоситада й Мунефуса взяли участь у складаннi колективноï поеми, на сто строф разом з найкращими поетами провiнцiï Іга. В травні 1666 року сталося несподіване: Тодо Йоситада помер від хвороби. З його смертю Басьо втратив приятеля, колегу та впливового заступника. Басьо був змушений повернутися до рідної домівки, де прожив деякий час на утриманні старшого брата.

   У 1666 році Мунефуса подався до Кіото, де під опікою місцевих вчителів та майстрів слова вивчав японську класичну літературу, китайську поезію, вдосконалював свою поетичну майстерність. Тут він прожив шість років та опублікував свої твори  у кількох антологіях. В цей період своєї творчості Басьо був прихильником школи поезії хайкай під назвою Теймон ( стиль написання  віршів  -  «давній стиль»).   

   Навесні 1672 року поет разом зі своїм вчителем Кітамурою Кігіном приїхав до нової столиці Едо (Токіо). Він поступає на державну службу, на посаду  - відповідального за будівництво споруд з водозабезпечення  ( округ Коісікава в Едо). Працюючи, Басьо продовжив вивчати класиків, писати вірші й поступово відійшов від школи Теймон. Його більше приваблював розкутий стиль нового напрямку (саме тут, в Едо, цей напрямок одержав, в 1675 році, назву Данрін і став власне школою з багатьма прихильниками). Деякий час в число прихильників Данрін входив і Басьо, але він ніколи не вдавався до крайнощів «голландського» стилю.  Більш того, коли змагання за першість між школами Теймон і Данрін тільки починалося, Басьо вже став розуміти обмеженість, однобічність і тієї, й іншої школи. У 1674 році, саме в період зародження полеміки між «старописцями» і «новоголландцями», Басьо вибрав собі псевдонім Тосей.

   Життя чиновника було для поета нестерпним і, захоплений віршуванням, він полишає службу і стає вчителем поезії. Він  створює власну школу хайкай. До її складу поступово увійшли його численні учні і послідовники: Дзьосо, Кьорай, Кікаку, Рансецу, Сампу, Сіко та інші. 

  Один з його друзів і учнів, Сугияма Сампу, багатий постачальник риби, віддає в розпорядження Тосея свою хатину, розташовану на лівому березі річки Сумида в окрузі Фукагава. Тут в саду Тосей посадив бананове дерево (басі), і учні стали називати його хатину «Басьо-ан» («Обитель бананового листя»). Після цього поет прийняв ім'я Басьо, під яким він найбільше і відомий.

   У серпні 1684 року в супроводі свого учня Тірі, в сорокарічному віці, Мацуо Басьо відправляється в свою першу подорож. В ті часи подорожувати по Японії було дуже важко: численні застави і нескінченні перевірки паспортів завдавали подорожнім чимало клопоту та кмітливість Басьо і його відомість сприяли проходженню тих перепон. За переказами, його дорожнє вбрання було таким: великий плетений капелюх (якого, зазвичай, носили священики) і світло-коричневий бавовняний плащ, на шиї висіла сумка, а в руці посох і чотки зі ста вісьмома намистинами. У сумці лежали дві-три китайські і японські антології, флейта і крихітний дерев'яний гонг. Після багатоденної подорожі Басьо і його супутник прибули в провінцію Ісе, де вклонилися легендарному храмовому комплексу Ісе дайдзінгу, присвяченому синтоїстській богині Сонця Аматерасу Омікамі. У вересні вони опинилися на батьківщині Басьо, в Уено, де поет побачив брата і дізнався про смерть батьків. Потім Тірі повернувся додому, а Басьо, після мандрів по провінціях Ямато, Міно і Оварі, знову прибуває в Уено, де зустрічає новий рік. Згодом він знову відвідує провінції Ямато, Ямасиро, Омі, Оварі і Каї, а в квітні повертається в свою бананову хатинку.

   Завдяки подорожам стиль віршування Басьо розповсюджувався по країні та набував популярності.

   В березні 1689 року Басьо  зі своїм учнем по імені Сора відправился у свою найдовшу подорож, яка тривала 160 днів.

   В 1691 році він відвідав Кіото, трьома роками пізніше побував в рідному краї, потім помандрував до Осаки. Поет сподівався продовжити свої мандрівки далеко на північ, щоб побачити всю Японію. Але під час відвідування Осаки загострилася хвороба Басьо. Поет страждав порушенням травлення, і розкішний прийом в його честь в особняку пані Сона став для нього фатальним.

  Басьо не хотів, щоб його лікував чужий лікар, і довірив свою долю учневі - Мокусецу з Осо. Але той був безсилий допомогти вчителю. Звістка про хворобу поета розповсюдилася  дуже швидко, і до дому Нідзаемона, власника квіткової лавки, де в задній кімнаті лежав вмираючий поет, стали збиратися його шанувальники.

 На наступний день (12 жовтня) Басьо попросив приготувати йому ванну і, закликавши до свого ложа своїх найближчих учнів продиктував докладний заповіт. Висловивши все, що йому хотілося, він склав руки і, пошепки прочитавши щось, що нагадує уривок з сутри Каннон, у віці п'ятдесяти одного року, видав останній подих.

  Набуток Басьо складається приблизно з тисячі тривіршів, кількох подорожніх щоденників, коментарів до поетичних антологій, листів до друзів і учнів, а також декількох сотень строф, написаних під час складання так званих «ренґо» - колективних поем, ліричні щоденники, передмови до книг і віршів, листи, що містять судження про мистецтво і творчі процеси в поезії.

                                                                                                Хайку (Хокку)

                                                                 Переклад Миколи Лукаша

На голій гілці

самотній ворон тихо старіє.

Осінній вечір.

* * *

Як шумить-гуде банан,

як у кадуб капа дощ,-

чую цілу ніч.

* * *

Холод, ніч, нудьга...

Чути плюскоти весла

десь од берега.

ВДАЧА

Оттакий я єсть:

глянь на росяні дзвонки -

то й сніданок весь.

* * *

Видиться мені:

плаче з місяцем стара

в гірській глушині.

* * *

Трава-мурава...

Узялася сном-марою

слава бойова.

* * *

Тиша, мир і лад.

Десь там тоне межи скель

цвіркотня цикад.

* * *

Осінь із дощем...

Навіть мавпа лісова

вкрилась би плащем.

СТАРИЙ ВІДЛЮДНИК

Зсохнеться ось-ось,

як узимку на шнурку

димлений лосось.

* * *

Окуні морські

зуби щирять із полиць:

в лавці холодно...

* * *

Крук - немилий птах,

але як милує зір

в ранішніх снігах!

* * *

Рушу, й раптом - хить!

Ухоплюсь за колосок...

це розлуки мить.

* * *

Чистий водоспад...

3 ярих сосен глиця в воду

падає улад.

* * *

Довгий, довгий шлях -

і ніхто не йде навстріч,

лиш осіння ніч...

* * *

Чом так постáрів

я цеї осені?

Птиці, хмари.

* * *

Осінь-праосінь...

Як там живе сусіда?

Не знаю зовсім.

* * *

В мандрах я знеміг.

Полем паленим шуга

сон мій - чи юга?

* * *

Десять літ тут жив.

Едо! Я іду. Прощай!

Ти - мій рідний край.

* * *

Рік кінчивсь, а мандри ні:

далі в стоптаних сандалях,

в зношенім брилі...

* * *

Мандрівник - і все:

це тепер моє ім'я.

Йде осінній дощ.

ЧИСТОТА

  

Білий лотос-цвіт:

не цурається багна,

із якого зріс.

* * *

В мандрах десь і вмру...

Вітер в душу наганя

холод і журу.

   Зацікавлених цим виданням запрошуємо до Чернігівської обласної бібліотеки для юнацтва (вул. Шевченка, 63, поруч зі стадіоном ім. Юрія Гагаріна)